«Український Моуріньо», яким ви його не знали: хто насправді Олег Федорчук і чому він має право на власну думку

«Український Моуріньо», яким ви його не знали: хто насправді Олег Федорчук і чому він має право на власну думку

Відомий експерт Олег Федорчук, якого ви можете зустріти і на FanDay.net, насправді ще й потужний тренер. Доведемо у статті з двома розділами та епілогом. 10 лютого, Олег Вікторович відзначає свій день народження.

Якщо у вас є доступ до інтернету, і ви хоч пару разів на тиждень заглядаєте на спортивні сайти, ви не могли пропустити це ім’я. Олег Федорчук дає інтерв’ю, здається, з усіх приводів – і впевнено говорить про проблеми Динамо, розбудову Шахтаря, шанси збірної у плей-офф і навіть футзальні розклади. Здається, якщо ви звернетеся до Олега Вікторовича з питаннями про світову колективну безпеку чи синдром глобального потепління, і тут він «відстріляється» досить читальним експертним інтерв’ю. 

Але насправді про футбол Федорчук каже не дарма, а журналісти (і ми в тому числі) запитуємо про його думку невипадково. Олег Вікторович – єдиний тренер українського футболу, який попрацював у всіх лігах та на всіх рівнях, серед його підопічних понад десять дорослих до збірних України, а одразу дещо стали призерами міжнародних юнацьких турнірів. Нарешті, тренерський стаж Федорчука – один із найтриваліших в українському футболі, і він є одним із рекордсменів ПФЛ з виграних титулів та трофеїв. 

З нагоди дня народження розповідаємо, хто такий футбольний експерт Олег Федорчук.

Глава I. Дуже незвичайний тренер із особливим шляхом у футболі

• Служив футболу у Польщі

Хто зазвичай успішний в українському футболі? Вихованці грандів, уродженці великих міст. Федорчук – із поліського Коростеня, де ніколи не було команди високого класу. Толком не займався футболом у рідному місті, натомість, вступивши до Інфізу, виявився затребуваним у студентських змаганнях. 

Олег Федорчук у Таврії

Там його помітив динамівський ветеран Віктор Жилін – тренер-пілігрим, який поколесив у десятках міст і очолював команди, які нині відомі як Металіст, Кривбас, Чорноморець, Полісся та багато інших. Спочатку досвідчений фахівець ризикнув поставити юнака зі студентської команди до центру захисту бородянського Машинобудівника, а коли його запросили до черкаського Дніпро – забрав самородка без футбольної школи до команди майстрів. Так і починали разом – майбутній ЗМС та володар Кубка кубків Ваня Яремчук та майбутній тренер дюжини клубів різних ліг Олег Федорчук. 

Погравши трохи за Дніпро, Федорчук мусив відслужити в армії. Його відправили до Північної групи військ із дислокацією у Польщі. Там, у ПНР, Олег Вікторович не лише на своє задоволення погравав під чужим прізвищем у місцевому чемпіонаті, так ще й отримав доступ до закордонних книг та преси про футбол. Додому в СРСР повертався зовсім іншою людиною – з іншими цінностями та бажаннями.

• Викинув бутси у вікно готелю і сказав тренерам, що більше не гратиме

Погравши за миколаївський Суднобудівник, луцьку Волинь та Шепетівський Темп у досить відомих тренерів, як Кварцяний та Секеч, Федорчук чітко усвідомив, що хоче стати тренером. Після одного з виїздів, сидячи в готелі в чужому місті, він просто викинув бутси у вікно і вранці повідомив тренерам, що завершує кар’єру у 30 років. 

Як обдарований студент, він ще за юності займався підрахунком ТТД для знаменитої лабораторії Зеленцова – приваблювала можливість потрапити на гарні місця на стадіоні і при цьому краще зрозуміти футбол. Отже, після завершення виступів Федорчук отримав запрошення попрацювати в академії Динамо (Київ). Працюючи зі знаменитими, але старими легендами, Олег Вікторович бачив контраст із західними напрацюваннями.

Тому наважився на сміливий проект – у найбідніші часи пішов із Динамо та взяв участь у створенні приватної футбольної академії Булат (Київ). Забрав із собою низку вихованців 1981 року народження. Слідом говорили «ти ж сміття береш», а зрештою ці хлопці стали віце-чемпіонами Європи серед юніорів. Булат добряче поколесив Європою, а Федорчук познайомився з румунсько-італійськими футбольними агентами. На їхнє замовлення він переглядав матчі ЧУ та вікових збірних. Так, його агентство намагалося влаштувати білорусів Гліба та Кутузова у Фіорентину чи Інтер, а кількох українських гравців із подачі Федорчука рекомендувало до клубів Серії «А». У результаті в Сьєні опинився 18-річний воротар Козаченко. 

Але Федорчука тягнуло у тренерство, і задля цього він відмовився від непоганих заробітків на скаутській ниві. 

• Якось очолював дві команди відразу, а свій улюблений клуб сам назвав і заявив

Спочатку Федорчук працював в Оболоні – в якийсь момент, коли очолювана ним Оболонь-ППО-2 йшла в лідерах Другої ліги, а перша клубна команда була в зоні вильоту до Першої, президент клубу Слободян доручив Олегу Вікторовичу очолити одночасно обидві. І «український Нагельсман» зумів увійти в медалі з резервом та залишити у Першій лізі Оболонь-ППО!

Олег Федорчук

Недовгий, але успішний період в Оболоні запам’ятався ще й кадрами – наприклад, майбутнього захисника Шахтаря та збірної Свідерського саме за Федорчука розкрили і навіть запросили до Динамо. Але Федорчук хотів свого проекту – і разом із сином Леоніда Кравчука та його бізнес-партнерами створив футбольний клуб в Ірпені Київської області. Власники хотіли назвати клуб Апельсином, проте тренер наполіг на більш класичному варіанті – назві за фірмами спонсорів (Нафком-Академія). Ця команда відразу ж увійшла до медалей Другої ліги, а за рік підвищилася у класі. За скромних зарплат і дуже молодого середнього віку Нафком прогримів у ЧУ і навіть вибивав із Кубка України клуби Вищої ліги. 

Федорчука покликали в один із них – Таврію. На чолі цієї команди Олег Вікторович обігравав Шахтар Луческу та відбирав очки у Кучеревського. А головне – поряд із ветеранами Ревою, Головком, Чижевським він розкрив молодь – Гоменюка, Ковпака, Старгородського, того ж Едмара. Когось знаходив у чемпіонаті області, когось – загалом у студентських турнірах. Між Заяєвим та Фоменком Федорчук недовго протримався у Таврії – але багато хто з тих гравців, кого він запрошував, згодом через кілька років виграли Кубок України. 

Олег Федорчук із гравцями Таврії

У біографії Федорчука багато команд – Кримтеплиця, Княжа, Нива (Вінниця), МФК Миколаїв, ФК Полтава, Енергія (Нова Каховка). До минулого року очолював уже друголігову Таврію. Федорчук – повний медаліст Другої ліги та володар Кубка Ліги ПФЛ. В історії нижчих ліг він – у трійці найтитулованіших тренерів за всю історію.

При цьому він не відмовлявся від жодної роботи: наприкінці 90-х разом з Яковенком організовував першу збірну України серед любителів в історії під Кубок аматорів УЄФА, очолював збірну Другої ліги на зимових турнірах ПФЛ, не відмовлявся бути тренером-консультантом або скаутом в інших. клубів. А все тому, що справді любить футбол – хоча зазвичай у нас люблять себе у футболі. 

Розділ II. …Небіжчик назвав його «Моуріньо»

Ще Федорчука справедливо люблять за веселу вдачу та слохотливість. Тільки він, мабуть, міг так виступити на прес-конференції після програного матчу, що тренер-переможець забомбив на цілий мем. Це в Ужгороді Ігор Гамула, земля йому пухом, охрестив його “Моуріньо”. Хлібні суперечки та обміни думок у Олега Вікторовича траплялися з багатьма колегами.

Ігор Гамула

При цьому є у Федорчуку дещо, що робить його не просто хорошим базіканом, а й чудовим тренером. На відміну від інших, він не боїться та любить працювати з молоддю.

• «Лежить футболіст біля кромки поля, я підбігаю під виглядом лікаря і питаю: «Гратимеш у мене в команді?»

Тільки зараз у чемпіонаті України працює до десятка тренерів, які грали у Федорчука. Приклади? Чижевський очолює Агробізнес, Іващенко – Оболонь, Курята – Рубікон, Литовченко донедавна був в Олімпіці, Бондаренко зараз очолив Таврію. 

А все тому, що Федорчук завжди моніторив молодь. В Оболоні розкрилися В’ячеслав Свидерський та Андрій Корнєв, у Нафкомі – Сергій Левченко, В’ячеслав Шарпар та Сергій Литовченко, у Таврії – Максим Старцев, Володимир Гоменюк, Олександр Ковпак, Едмар та Жуніор, у вінницькій Ниві – Андрій Кимнявський та Дмитро Володимир Танчик, у МФК Миколаїв – Михайло Сергійчук, у ФК Полтава – Денис Фаворов та Дмитро Шастал. І цей список неповний. 

Олег Федорчук із підопічними

Федорчук не лінувався їздити дивитись гравців на першості областей, на зимові турніри, на студентські змагання. Одного разу, приїхавши подивитися цікавого футболіста, Федорчук улучив момент, коли під час матчу йому заморожували забій біля краю поля і підбіг під виглядом лікаря: «Гей, хлопче! Гратимеш у мене в команді?». Той гравець зрештою до нього перейшов. Загалом близько 50 футболістів, які розпочинали у Федорчука, дорослі до УПЛ, а близько десяти – до збірних України. Непоганий підсумок для тренера, який працював переважно в нижчих лігах. 

• Розписка: «Я, головний тренер Таврії, обіцяю ставити футболіста Ковпака у стартовий склад шість матчів»

Щодо «укатати» гравця Федорчук – дока. Коли Мунтян хотів запросити Гоменюка до Ворскли, Федорчук не полінувався поїхати на збори полтавців та особисто перехопити нападника з чемпіонату області. Щоб умовити ще одного недавнього аматора, Ковпака на перехід у Таврію, він пішов на хитрість – підписав розписку при рідних Сашках зі словами типу «Я, головний тренер Таврії, обіцяю ставити футболіста Ковпака у стартовий склад шість матчів». У результаті Ковпак став одного разу найкращим бомбардиром чемпіонату України. 

Гоменюк боявся їхати із Західної України до Криму через мовний бар’єр – Федорчук умовив його, пообіцявши дати великий шанс у Вищій лізі. «Бачиш табло? ‒ питав Олег Вікторович нападаючого на НСК «Олімпійський», випускаючи на заміну. ‒ Хочу, щоб там було твоє прізвище!» Гоменюк вийшов та забив рятівний м’яч Арсеналу. 

Едмар і Жуніор довгий час у Таврії були одними з найменш оплачуваних гравців. Якось, почувши на зборах команди, що Федорчук сказав: «У пріоритеті у нас перспективні гравці – молоді українці», бразильці підійшли до нього засмучені: «Тренере, нам їхати?» «Що ви, – відповів Федорчук. ‒ Та ви більші українці, ніж ті, що сидять у першому ряду». У результаті Едмар справді прийняв наше громадянство і пограв за збірну. А чим закінчили багато легенд Таврії у 2014 році, ви самі знаєте. 

Епілог

Зважаючи на слохотливість Федорчук – частий гість теле- та радіо-ефірів. Зворотний бік цього – з трибун на стадіонах чується «Експерт, експерт!», а багато колег їдко огризаються на статті Олега Вікторовича – «Інтерв’ю давати, не мішки повертати! Нехай попрацює! Але ж у чому справа – Федорчук має право на свою думку в українському футболі. 

Просто подумайте, адже тренери мали б за ідеєю не щуритися на Федорчука, а вчитися в нього. 

Перше – Федорчук справді може у доступній формі донести думку про тактику та кадрову сторону роботи тренера. А тепер послухайте наших «му-му» на прес-конференціях, адже вони не здатні пояснити журналістам і вболівальникам свої рішення, як вони пояснюють це своїм футболістам?!

Друге – Федорчук не з пустощів долі та блатних тренерів. У нас першим місцем роботи тренера може стати національна збірна, а колишніх зірок одразу ставлять до клубів УПЛ. А за ідеєю треба спочатку показати себе десь нижче, перш ніж ламати кар’єру своїм підопічним. Федорчук не пройшов жодної сходинки – дитячий футбол, аматори, Друга та Перша ліги, перш ніж очолив команду Вищої ліги. Так погано це чи добре? І чи зменшує це вага його слів чи, навпаки, збільшує?

Третє – Федорчук справді гарний як тренер. На своєму рівні він виграв Кубок Ліги, Другу лігу, три медальні комплекти цього турніру, кілька зимових меморіалів. Доріс сам до Вищої ліги, а не поставили куми чи зяті. 

Олег Федорчук

І головне – Федорчук правдивий. І у своїх помилках, і у своїх точних прогнозах. І не боїться називати речі своїми іменами, а не просто лебезить і підлизує, як багато інших завсідників футбольного мікрофона. 

Отже, Федорчук в українському футболі – необхідне явище. І ми й надалі турбуватимемо сьогоднішнього іменинника своїми дзвінками з різних тем, дамо відпочинок лише сьогодні – вітаючи Олега Вікторовича з днем ​​народження. 

***

Фото – з особистого архіву Олега Федорчука

fanday.net

Залишити відповідь