У першій частині великого ексклюзивного інтерв’ю легендарний четвертий номер київського «Динамо» розповів про перше чемпіонство з «Таврією», задоволення від футболу в Херсоні та переїзд до Києва.

Для того, щоб потрапити в «Динамо», йому довелося «Динамо» обіграти: довгий час саме Олександр Головко залишався єдиним гравцем, який ставав чемпіоном України в складі двох різних команд, адже це «Таврія» за його допомоги обіграла киян у фіналі першого незалежного чемпіонату України, а потім ще й вибивала динамівців із півфіналу кубка.

Але, опинившись у клубі з найвищою конкуренцією та завданнями, Головко вже сприяв перемогам «Динамо». Запам’ятався надійною грою в центрі захисту та кількома дуже важливими голами в Лізі чемпіонів, здобув вісім золотих медалей чемпіонату України та п’ять кубків, діставався півфіналу Ліги чемпіонів УЄФА та провів 58 матчів за нашу національну збірну.

Словом, легенда. А раз так – нам є що пригадати, та особливо цікаво почути це з перших джерел.

Школу закінчив зі срібною медаллю. Надалі віддавав перевагу золотим

– Олександре Борисовичу, розпочнемо з портрету гравця замолоду. У вашій родині були раніше футболісти?

– Ні. 

– У таких випадках часто рідні не сприймають таке захоплення. Як у вас було?

– Напевно, я не виняток. Не те, щоб не давали грати у футбол, але вони вимагали від мене навчатися на рівні, не зважаючи на всілякі спортивні змагання. Дав Бог мені певні здібності до навчання, тож у школі я подавав деякі надії, брав участь в Олімпіадах із фізики та математики – а взагалі, спокійно всі предмети сприймав. І паралельно займався у звичайній ДЮСШ. До певного часу одне іншому не заважало.

– Якщо юнак починає всерйоз займатися спортом, часто навчання відходить на задній план…

– Я, напевно, виняток із правил, тому що футболісти, як правило, з дитинства хочуть грати, а я просто займався спортом для інтересу, мені це вдавалося й подобалося. Постійно нові емоції та відкриття. Звичайно, на якомусь етапі треба було робити вибір. Але, поки виходило, я вчився собі й вчився. Закінчив школу добре.

– Зі срібною медаллю. А на чому «зрізалися»?

– Мав четвірку з англійської мови.

– Надалі її вивчили, чи стала в пригоді?

– Вивчив. Звичайно, не в тих масштабах, щоб вільно говорити на всі теми, але ділове та побутове спілкування мені під силу.

– Тобто, цей «гештальт» закрили. А як із вищою освітою?

– Вступив у херсонський філіал Миколаївського суднобудівного інституту. Оскільки я закінчив фізико-математичний клас у школі №30 міста Херсон, далі можна було отримувати освіту в цьому напрямку. Цей інститут на той момент вважався одним із найбільш перспективних, тож я поєднував освіту з виступами у футболі. Тим більше, до певного моменту грав лише на міському, обласному рівні.

– На область ви грали за команду «Дружба» з Новомиколаївки…

– Супер узагалі! Шикарний час був! Я тоді познайомився з Юрою Бондаренком – достатньо відомий бомбардир радянського футболу, який після «Кристала» грав і багато забивав за «Шахтар», «Таврію» та «Металіст». Він уже закінчував, а я на вихідних поєднував приємне з корисним.

Було ще кілька херсонських студентів, місцеві хлопці. На рівні чемпіонату Херсонщини то був успішний колектив, нас підтримував багатий колгосп. Була у футболістів «преміалка», навіть зарплати якісь платили. Хоч і не згадаю, скільки там у карбованцях виходило, але мені, як студенту, на маршрутку та пиріжки вистачало.

Я був цілком щасливий: прибуваєш у п’ятницю, попрацюєш на баштані, у суботу – на дискотеки, в неділю – ігри. Повертався додому стомленим, але задоволеним. Граєш собі у футбол – а за це ще й гроші платять! Вдячний батькам: вони на той час ще молоді, стільки турбот, щоб утримати родину в часи перемін, але вони з усім справлялися, та ще й знаходили час цікавитися, чим ми там займаємося й чи про навчання не забуваємо.

Показати більше

Заяєв вирішив залишити в «Таврії» після першого ж тренування

– Парадокс: перший перегляд у херсонському «Кристалі» в майбутнього захисника збірної України Олександра Головка не склався. Як же так?

– А було б навіть дивно, якби він склався. Для мене просто потрапити на збори такої команди – це вже було добре, а що там мене не запросили в команду, це вже інша справа. Тоді наша команда Другої союзної ліги була сильнішою, думаю, за деякі нинішні в Прем’єр-лізі. Чимало досвідчених футболістів, зокрема – у захисті. У команді було 10 чи навіть 12 майстрів спорту СРСР. Очолював команду досить відомий у радянському футболі Анатолій Байдачний. Я ж чекав зими, коли поїхав у Сімферополь.

– Легендарний Заяєв, кажуть, їздив переглядати потенційних новачків хоч у Севастополь, хоч у Джанкой. Вас десь на Херсонщині помітив?

– Юрій Вікторович Бондаренко перетинався з Заяєвим і розповів, що є такий хлопець – Олександр Головко. «Нічого особливого не треба, просто перегляньте». Так і вийшло, що в «Таврії» мене залишили вже після першого ж тренування.

– Кажуть, ви спершу й спробували себе нападником?

– А це Заяєв мене спочатку випробовував на різних позиціях. Треба віддати належне, він уважно ставився до таких питань.

– Корисно було «побувати в чужій шкурі»?

– 100% це корисно. Там зовсім інші об’єми роботи, інше мислення, ти повинен приймати певні рішення, і коли знаєш, як думає форвард, це тобі допомагає. Можливо, якби в часи ДЮСШ була така практика зі зміною амплуа – ще краще було б це пробувати. А в дорослому футболі – інша справа, яка кваліфікація твого тренера і з якою метою він тебе переставляє з позиції на позицію. Але це розуміння вже пізніше приходить.

– Анатолій Заяєв – один із патріархів. Декілька десятиліть віддав «Таврії», хоча сам у футбол грав мало, за якусь виробничу команду, а працював, кажуть, масовиком-затійником при місцевому гуртку для молоді. Яким він був як тренер-самородок?

– Анатолій Миколайович, як зараз кажуть, з молодими вмів працювати. Методи ці були специфічними, але наш тодішній рівень і рівень знань нашого штабу був достатній, щоб дорости навіть до звання перших чемпіонів України. У мене до нього тренера не було – лише зі своїми дитячими працював, тож не мав із ким порівнювати. На тому етапі все було як треба. Якщо тренер щось говорить, значить, це правильно – просто виконуєш. Це вже зараз гравці начитані-набачені, а нам виховання не дозволяло ставити тренерські слова чи вчинки під сумнів.

Заяєв був радянським тренером: «Ти повинен, тільки вперед, за гучне ім’я нашої команди!.. Якщо вже ти в команді майстрів опинився, то це для тебе вже честь!» Звісно, запитувати, навіщо це робити, який та чи інша вправа дасть результат, запитувати було недоречно. Як узагалі про таке подумати можна?..

Але, як людина у футболі, Заяєв умів відкривати для себе нове й аналізувати навіть у пізньому віці. Десь щось чув, десь щось читав – усе обдумував і випробовував. Дійсно, такий собі тренер-самородок.

Час був бандитський, усі угруповання були якось пов’язані через футбол…

– А група-то в прем’єрному чемпіонаті «Таврії» випала непроста – «Шахтар», «Чорноморець», «Карпати». І динамівці у фіналі, які свою групу виграли з 7-очковим відривом… Як стало можливим диво 1992 року?

– З одного боку – справді, диво. З іншого – «Таврія» скористалася всіма можливостями перехідного періоду. Ще тільки починали зароджуватися центри впливу, неясно було, де хто буде, кому вдасться захопити лідерство. І в цей момент Миколайович зумів створити боєздатний колектив із гравців, що закінчили, та тих, хто ще пограв у підсумку на високому рівні. Ним, а також і клубом, було зроблено чимало, щоб не втратити свій шанс з урахуванням перехідного моменту.

– Заяєв неодноразово (і не без задоволення) пригадував, як проводив передматчеву установку на львівський фінал: «А хто у них там справа в захисті грає, я забув прізвище?» «Таврія» хором відповідає: «Так Лужний же!» «А щось я забув, атака у них із кого складається?» І так далі. Справді, десь на тонких нотках мотивації зіграв перед «Динамо»?

– Анатолій Миколайович, напевно, не мав якихось фундаментальних знань, але був такою людиною, яка робила акцент на мотивацію. Свої знання він здобув, як я думаю зараз, не теоретичні, а більш практичні. Він умів керувати більш досвідченими гравцями за допомогою грошей, а нами, більш молодими, завдяки спортивному честолюбству. Коли ти молодий – виходиш, думаєш, що це твій зірковий час, і просто робиш свою роботу на драйві. Це – круто, заради таких моментів, за великим рахунком, ти й живеш.

Тож головним його досягненням було те, що ми всі об’єдналися навколо спільної мети й повірили в її можливість. А вже з часом прийшло розуміння, що насправді ми зробили.

– «Динамо» було фаворитом перед фіналом, але не використало свої нагоди й пропустило вирішальний удар Сергія Шевченка. Те, що у киян не все вийшло, – більше заслуга «Таврії» чи недооцінки суперника?

– Наша. Не скажу, що дивлюся ці матчі, але коли переглядав – то побачив, що ми краще виглядали, ніж «Динамо». Можу це об’єктивно констатувати. А далі – це вже питання до динамівців, чому вони не змогли зіграти на своєму найкращому рівні. А далі вже ввімкнулися обставини – і гол на 75 хвилині вони відіграти вже не змогли.

– Як вам гралося проти Саленка – одного з найбільш перспективних гравців, які стартували в незалежному чемпіонаті України?

– Якщо я скажу, що навіть не пригадаю, це не буде погано? Справді, давно матч дивився. Та й уже зараз, з висоти прожитих літ і набутого досвіду, усе інакше б сприймав. Коли ти на полі, ти абстрагуєшся від того, що там на трибунах, що там обабіч поля. І часто так буває, що гра захоплює настільки, що отямишся, уже коли тобі медалі несуть. Блиск в очах, божевільне бажання, ніякого психологічного навантаження, за великим рахунком – хто б нам що сказав за поразку від «Динамо»? А результат зробив Сергій Якович Шевченко своїм голом і вся команда – працею, щоб цей гол мав вирішальне значення.

– Розгледівши старі фотографії, бачиш, що Шевченко, як гравець матчу, отримав пилосос вітчизняного виробництва, а ще команді вручили чек на суму, якою можна було б нагодувати її, образно кажучи, святковою вечерею. Думали більше про гроші, чи історичність?

– А це б запитати у чемпіонів-92 різних вікових груп… Я взагалі не розумів, що навколо відбувається: чому хтось щось пообіцяв, а дав – чи не дав… Щось там нам із грошей дали, обіцяли якісь магнітофони. Але більше треба було думати про те, що ти – чемпіон, що це означає – єврокубки. Було цікаво саме як новий етап.

– Як узагалі сприймали появу незалежного українського чемпіонату в «Таврії»?

– Спокійно, процес ішов, як єдине ціле. Ніхто не міг нічого зрозуміти, але якщо нічого не змінилося, ти граєш – то все «о’кей». Тим більше, ми-то у Вищу лігу перейшли, багато з молодих це сприйняли, як свій шанс. Інша справа – що в Криму свої справи відбувалися. М’яко кажучи, це був час бандитський. Усі угруповання, які були тоді на півострові, вони тим чи іншим чином через футбол були зв’язані. І не дуже весело було бути в клубі, коли йшли процеси розподілу сфер впливу. Щодо україно-російських справ, то можна говорити хіба що про Мєшкова, який намагався десь процес «розкачувати». Але в України були сили, щоб за себе постояти, тож уся метушня закінчилася нічим. Ми ж, футболісти, повторюся, думали більше про календар змагань і єврокубки.

Гадаю, Штанге зрозумів мене, як гравця, чому я пішов у «Динамо», а не «Дніпро»

– У єврокубках «Таврію» спинив швейцарський «Сьон» – зі швейцарськими збірниками та кількома бразильцями, серед яких – досить відомий вдома Туліо та брат Роналдіньо – Роберт Ассіс. Невже вони були настільки вищими за першого українського чемпіона, що виграли два матчі із загальним рахунком 7:2?

– Думаю, «Таврія», як чемпіонський колектив, закінчила своє існування відразу ж після завершення чемпіонату. По-перше, були певні кадрові втрати. По-друге, до нас уже не ставилися так, як раніше. По-третє, була якась самозаспокоєність у колективу та тренерського штабу. Ми свій пік підкорили, вершину пройшли – треба було йти далі. Нас вистачило на «Шелбурн», а от із «Сьоном» – відразу ж вилучення воротаря, швидко нам три набили, а вдесятьох важко було грати. «Таврії» не вистачало і досвіду, і інформації – тоді дістати якісь записи матчів суперників нереально було, зате порадували глядачів, на свій сімферопольський стадіон привезли які-не які єврокубки.

Яким був брат Роналдіньо? Та взагалі не відклалося в пам’яті. Одне моє враження – що вплинуло на виїзну гру раннє вилучення Колесова, а вдома ми вже грали на рівних.

– Саме з «Таврії» вас уперше покликали в національну збірну України. Що подумали в цей момент?

– «Куди я потрапив?» Було таке відчуття, ніби я в космосі. Заходиш у їдальню, сідаєш за один стіл із динамівцями. Усе заворожувало: що говорить тренер, як хлопці діють на тренуваннях, що взагалі говорять про найближчий матч. Для мене це були абсолютно нові враження й купа емоцій. І ще – велике внутрішнє напруження, бо це був новий виклик і новий крок для мене особисто.

Тоді, наскільки пригадую, Шаличев очолював «Таврію». У нього були хороші стосунки з Коньковим, так мене й порадили в збірну. Суперниками нашими були естонці, покійний Зуєв ще сказав: «Проти них дебютант якраз і може зіграти». Вийшли, виграли без пропуску м’ячів. Так я й пройшов бойове хрещення в збірній. Після цього, а також успішних кубкових матчів проти «Динамо», почали говорити про мій переїзд. Але – не зі сторони «Динамо».

– А з чиєї ж? Казали, що вами цікавилися «Шахтар», «Дніпро», а також кілька російських клубів на чолі з грошовитим тоді «Ротором»…

– От саме із «Дніпра» був найбільш конкретний інтерес. Наскільки пригадую, Бернд Штанге вже погодив мій перехід і чекав на мене. Але тут уже втрутився Суркіс. Він оперативно переговорив із тодішнім директором «Таврії» Ароновим, і «Динамо» переконало сімферопольське керівництво, що я повинен їхати саме туди.

– А ціни, за яку ви перейшли, не знаєте?

– А навіщо це мені треба? Та й не цікаво це мені було тоді. Були там живі гроші чи якісь домовленості – про те треба інших людей запитувати. Це ж не нинішні часи. Гадаю, на той час трансфери здійснювалися в чомусь простіше, а в чомусь – складніше. Григорій Михайлович добре знав, як переконати гравця й клуб. Швидко залагодилися всі питання – я навіть не вникав, хто там куди має переїхати, що куди має вирушити. Одне знаю: Суркіс захотів мене побачити в «Динамо», я й опинився в «Динамо».

У мене особисто не було питань по тому, що Київ пропонував – і гідні гроші, і квартира, тим більше, у мене син якраз народився. Зі сторони «Динамо» все було чинно та благородно, дотримані всі обіцянки. Хоча в мене було питання стосовно Чорнобиля, ще свіжими лишалися враження про катастрофу на ЧАЕС. Але Григорій Михайлович навів такий аргумент: і він, і його родина, тут проживають. Перспективи в Києві значно кращі, ніж в інших командах. А в столиці жити безпечно.

Тривалих сумнівів у мене не було, лише відносно здоров’я. Запитував у Леженцева, як він пережив переїзд і акліматизацію. У мене в перші тижні після переїзду голова боліла, усе ж, є різниця в кліматі. Але з часом, з робочими турботами, це все пройшло. А перед «Дніпром» я вибачився, пояснив Штанге, чому відмовив і зробив саме такий вибір. Гадаю, мене, як футболіста, на той момент можна було зрозуміти.

– Йожеф Сабо, який очолював киян, вирізнявся не менш вибуховим темпераментом, ніж Заяєв.

– Повторюся, мені не було з чим порівнювати. Заяєв, потім Оганесян – легенда вірменського футболу, який не так довго пропрацював, за ним – Шаличев. Потрапивши в «Динамо», я, ясна річ, потрапив і на тренера іншого рівня – хоч і радянської школи. З чим я міг порівнювати, якщо крок за кроком ступав на зовсім новий для мене рівень?

Від Заяєва Сабо, напевно, відрізнявся – хоча методи роботи були приблизно однакові, будувалися на морально-вольових якостях, функціях і готовності. Це Йожеф Йожефович робив. А що робити з талановитими футболістами, які можуть не лише бігати-стрибати, а хочуть і чогось іншого? Із цим краще справлявся вже Валерій Васильович.

– У чому, крім, ясна річ, підбору гравців і фінансів, тодішній ФК «Динамо» переважав інші вітчизняні клуби?

– Ну, для нас це був супер-клуб! База зводилася на моїх очах, застав будівництво, вражали масштаби та новизна запропонованих в одному приміщенні засобів для підготовки та відновлення спортсмена. Приємно було брати участь у переглядах відео матчів – хай це ще були VHS-ки, як і в «Таврії», але мали свій просторий зал, могли вже краще розбиратися з грою.

Узагалі, інформації бракувало – як про найближчих суперників (що у нас було? Ні інтернету, ні мобільних – хіба що в «Українському футболі» замітки переглянеш), так і про методики відновлення. Десь щось почув, десь щось підглянув, десь «сарафанне радіо» працювало.

Професіональний спортсмен – це все ж, давайте не будемо одне одного обманювати, чоловік, який на зовсім іншому рівні навантажує свій організм, ніж звичайна людина. Тут потрібне грамотне відновлення, застосування комплексу вітамінних і відновлюючих препаратів. Я жодних програм тоді не мав. Що я знав? Приймав звичайний рибоксин, карсил, а перед єврокубковими вже матчами – насичення креатином. Та й то, чому? Бо десь дізналися, що німці так робили. А до цього – мамине та татове здоров’я.

Найкращий «допінг» – божевільне бажання реалізуватися у футболі й велика конкуренція, повірте мені.

На базі в Сімферополі «по дієті» «відрубували» воду. У Києві, усе ж, ми вже мали дієтолога…

– Динамівці старших поколінь пригадували, як силкувалися знайти в номерах кран із водопроводом, а ні – вологу футболіст, за задумкою тодішніх лікарів і дієтологів, мав отримувати з їжею, з фруктами, а не водою чи, тим більше, газованими напоями. Ви застали якісь дієтичні зміни, які б змушували вас звикати й пристосовуватися?

– От, до речі, що було значно краще в Києві порівняно з Сімферополем, що тут уже було добре налагоджено харчовий процес. Особливо, як переїхали на нову базу. Окремо – кухар, окремо – дієтолог. Пояснювали, що краще вживати, від чого краще утримуватися. Не скажу, що суворо контролювали, але пояснювали, як правильно харчуватися та пити.

А от у Сімферополі доходило до абсурду – у нас усі крани поприбирали, воду на всій базі відключали, світло в 11 годин вечора вимикали, хліб навмисно сушили, щоб був несвіжим. Божевільня, звичайно, якщо зараз замислитися, але так було. Щоправда, і у нас Анатолій Кирилович Пузач, царство йому небесне, вимикав лампочку вночі. Я такий: «Що трапилося? Ток відключився?» «Ні, – відповідає. – Пора вже спати».

Але всі ці засоби тут же знаходили проти-засоби. Забирали телефон – з’явилися комп’ютери. Придумали забирати запобіжники з телевізорів – ну та що ж, ми не зробимо запобіжників? Зрозуміло, порядок є порядок – але це ж не повинно суперечити прогресу. Я з цього виніс, що не можна молодим забороняти користуватися гаджетами, це вже частина життя. Пояснюєш, що це розсіює увагу. Ставиш певні норми користування. Але коли мені один із численних керівників у Федерації сказав, що треба заборонити моїм футболістам мобільники, я сказав: «Не буду, самі забирайте». Не бачив у цьому сенсу й не розумів, як такий захід міг посприяти результату.

– Нова база тоді, в 90-х, виглядала як інопланетне явище в досить скромному пострадянському Києві.

– Хоч і називали її тоді «золотою кліткою», але вона давала прекрасні можливості для роботи. Цілком розумієш, чому в неї інвестували. В першій половині 90-х «Динамо» їздило в Руйт, щоб на штучних полях потренуватися. Це витрати. Логічно це тут зробити.

Але інша справа – людину ж не переробиш. Сидиш там день, два, три під навантаженнями – а далі вовком виєш. Бувало, сиділи й уже дивитися одне на одного не могли. Природно, біжиш до тренера, просишся додому. А коли команда на зборах – вже не відпросишся. Лобановський це все чітко розумів.

– З ким були сусідами на базі?

– З Сергієм Коноваловим найбільше. Але ж то були окремі два бокси, просто із одним спільним входом. Розійшлися по своїх кімнатах, а спільне, колективне життя – воно в холі. Там і більярд, і карти, я особисто комп’ютер привіз, бо любив комп’ютерні ігри, та й зараз періодично можу пограти. Так що я «ігровик».

– І в які саме ігри?

– Залежно від настрою. Якщо знайду якогось «старичка», то можна в Serious Sam постріляти.

– З новим поколінням в CS:GO не ризикували пограти?

– Та що вони там проти нас можуть?:) Вони в «доту» грають, але я туди не заходжу, бо затягує. Краще великій родині приділяти увагу.

– Ви застали й ранні футбольні симулятори, і сучасну досконалість. Як очима футболіста вони виглядають?

– Чесно – ніяк. Я з тих футболістів, хто не грав і не розумів, навіщо ще й там у це грати? Поки сам грав – не хотілося, коли закінчив – також не хочеться. Все одно, коли запитують: «Не хочеш побігати?» Відповідаю: «Та я вже своє набігав». Я на такому високому рівні набігався, що, по-перше, не тягне, по-друге, десь здоров’я не дозволяє.

Інші команди бігали більше, ніж ми, стрибали більше, ніж ми, а досягнути нічого не могли

– Як сприйняли інформацію про скандал довкола Лопеса Ньєтто на наступний день після переможного старту в Лізі чемпіонів 1995/96?

– Після перемоги над «Панатінаїкосом» я зранку їхав на базу, і, здається, Юра Максимов, який мене підвозив, мені про це й розповів. Ми нічого не розуміли – відміняють гру? Питання від УЄФА? Дискваліфікація?.. Як футболіст, я не знаю, що там було. Моя справа була – продовжувати працювати.

А от реакція клубу, те, як вони себе поводили, як спілкувалися з колективом – це нас і заразило впевненістю, що все буде добре й «Динамо» повернеться в єврокубки. Так воно, в принципі, й сталося.

– На той час приїздили «купці» з «Аланії», московських клубів, навіть, кажуть, загребської «Кроації». Чия заслуга, що вдалося зберегти найперспективніших динамівців для Києва та України?

– Знаєте, в чому різниця між журналістами, істориками футболу та гравцями? Нас це не цікавило. Це були такі далекі від нас речі, що ми навіть про них не думали. У мене – дитина, родина. Я – людина, що відносно недавно вийшла на такий рівень. Гроші виплачувалися своєчасно, клуб розвивався планомірно, у чемпіонаті йшли впевнено. Чому мені цим перейматися?

Інша справа, якби наступного сезону нам не дали стартувати в єврокубках. Може, хтось про щось би й замислився. Але й Лобановський тоді б не прийшов працювати в «Динамо», і самі гравці б, напевно, сиділи на валізах. За «Динамо» були Президенти України – як попередній, так і нині діючий. Репутацію клубу відстояли на найвищому рівні. Ми, гравці, знали тільки, що можемо й надалі грати в єврокубках, а там уже все залежало від команди.

– «Динамо» середини 90-х до Лобановського належало до керованих команд?

– Кожна команда керована саме настільки, наскільки це вміє зробити головний тренер. Він – обличчя, ідеолог і уособлення команди. Якщо між нами, команда – це тренер. Хай би там не розказували, що тренер не на все впливає, нормальний тренер впливає на всі процеси в команді. Тож ми бачили «Динамо» з обличчям Сабо, потім – до 2002 року – Лобановського, далі – наступних тренерів.

– Чому про це запитуємо – адже був матч із «Рапідом», коли деякі гравці з поля огризалися на головного тренера, був матч із «Ворсклою», після якого в пресі прозвучали звинувачення тренера на адресу окремих гравців. Не переходячи на особистості, атмосфера в команді була важкою?

– Коли починаються такі розмови – починається «кожен сам за себе». Якщо спільні цілі не задані й не прийняті, то кожен починає шукати власну мету в команді, яка може не співпадати з командними завданнями. Знову ж таки, я до цього прийшов після 10-річної тренерської роботи з юними гравцями. Це треба самому вивчити, а тренер цьому вчиться з часом, футболісти вчаться вже потім – від тренера. На той момент це дозволяло тренеру керувати командою, але досягнути вона могла лише внутрішніх вершин. А коли прийшов тренер, що володів ще й управлінським даром, команда зробила великий крок вперед.

– Лобановський не прийшов би в команду, в якій не бачив перспективи. А прийшов він не в 1992 році, не в 1994, а саме наприкінці 1996-го. Що ви, як футболіст, тоді думали про це?

– Ми не боялися, не остерігалися – був інтерес, це якщо я за себе буду говорити. У Лобановського – велике ім’я та значні успіхи. Його прихід сприймався як перевірка й власної спроможності у футболі.

А як це було? Валерій Васильович зібрав нас, запевнив, що не буде особливих змін у колективі, і сказав: «Ну що ж, пішли працювати». От саме ця фраза стала ключовою – раз тебе залишають в команді й хочуть подивитися, на що ти здатен, ти маєш виходити й доводити, а якщо ні – за тобою стоїть уже наступний, хто готовий вийти й показати себе. Велика заслуга Лобановського не лише як тренера, а й як менеджера – що він показав, як у наші непрості часи переводити зарплату в результат.

– Маєте на увазі нову систему преміальних?

– Маю на увазі, що інші команди бігали більше, ніж ми, стрибали більше, ніж ми, а досягнути нічого не могли. За кілометражем, стрибками вони були кращими, а вигравало чомусь саме «Динамо». Тому що суть була в системному підході клубу до досягнення результату, причому, з прицілом не лише на всеукраїнський, а й на міжнародний рівень. Це було зроблено так грамотно, що за це треба аплодувати.

Продовження інтерв’ю очікуйте незабаром у другій частині.

fcdynamo.kiev.ua

“Рома” следит за 24-летним хавбеком “Шахтера” Виктором Коваленко, информирует Forzaroma со ссылкой на La Gazzetta dello Sport.

По мнению источника, украинский полузащитник мог бы составить серьезную конкуренцию хавбеку “Ромы” Лоренцо Пеллегрини, учитывая то, что столичный клуб планировал продать Хавьера Пасторе. Правда, из-за пандемии коронавируса трансфер Пасторе зимой этого года сорвался, и не известно, состоится ли он летом.

Между тем, другой игрок “Ромы” – Генрих Мхитарян, в комментарии “Таймс” сказал: “Я чувствую себя лучше, работая с Фонсекой, потому что у него более активный футбол, но я ничего не знаю о будущем. В футболе все быстро меняется, однажды ты здесь, а потом в другом месте, никогда не знаешь, что может случиться”. Напомним, чемпионат Италии приостановлен из-за пандемии коронавируса.

footboom.com

14 березня 2020 року у м. Гола Пристань відбувся традиційний з футзалу пам’яті тренерів та футболістів міста Гола Пристань серед команд ветеранів 40+.

В турнірі взяли участь чотири команди: «Восход» м. Херсон, «Дума» м. Херсон, команда з міста Миколаєва та господарі – ФК «Гопри».

Турнір проходив у приміщенні міського спортивного комплексу за порожніх трибун.

Ігри проходили у запеклій боротьбі, та не зважаючи на вік гравців були дуже видовищні, про що говорять підсумки підведення місць команд в турнірі.

Результати матчів:
ФК «Восход» – ФК «Гопри» 3-1
Миколаїв – «Дума» 4-2
ФК «Гопри» –«Дума» 5-2,
Миколаїв – «Восход» 1-0,
Миколаїв – ФК «Гопри» 4-0,
“Дума” – ФК “Восход” 5-2

Переможцем турніру стала команда з міста Миколаїв набравши 9 очок.
Три інші команди набрали однакову кількість очок (по 3 очки), тож їх місця визначались за додатковими показниками.
Отже друге місце посіла команда «Восход», третє –«Дума», четверте місце посіли господарі турніру – ФК «Гопри».

Команда-переможець та команди-призери були нагородженні почесними кубками, гравці команд пам’ятними медалями та кращі гравці турніру були відзначенні дипломами. Нагородження учасників змагань проводили виконавчий директор Херсонської обласної асоціації футболу Олексій Кручер та голова Голопристанської міської федерації футболу Олександр Бурковський.

Більше фото ТУТ

25 березня 2020 року члени Координаційного штабу для здійснення допомоги ветеранам футболу Херсонщини – голова Херсонської обласної асоціації футболу Гордєєв Андрій Анатолійович, його заступник Володін Володимир Миколайович та виконавчий директор ХОАФ Кручер Олексій Станіславович, відвідали ветерана Херсонського футболу Полякова Євгена Пилиповича!

Поляков Євген Пилипович народився 07 квітня 1938 року, та майже все своє життя присвятив улюбленій грі мільйонів. І хоча він давно вже на пенсії, але все одно з футбольним життям не пориває. Він частий гість на яскравих футбольних святах, що проходять у нашому місті під девізом «Футболізуємо Херсонщину», та постійно слідкує за останніми новинами футболу в Херсоні та області.

Мешкає в квартирі Євген Пилипович зараз сам, і у свій 81 рік йому складно виходити на вулицю, тим паче, що є реальна загроза захворіти на (СОVID-19). Тож Координаційним штабом Херсонської обласної асоціації футболу було вирішено навістити почетного ветерана.

Євген Пилипович був дуже радий гостям. Окрім продуктів на підкріплення імунітету Херсонська обласна асоціація футболу подарувала йому календар з футболістами національної збірної.

Та окрім футбольної теми, основною темою спілкування було про те, як захиститись від коронавірусу та як поводитись в умовах карантину. Під час такої бесіди Євген Пилипович залюбки продемонстрував захисну маску власного виробництва.


Отож Бажаємо Євгену Полякову міцного здоров’я і в жодному разі не хворіти на (СОVID-19).

А ми нагадуємо, що Херсонська обласна асоціація футболу створила Координаційний штаб для здійснення допомоги ветеранам футболу Херсонщини, які потребують допомоги і захисту на період дії карантину.

Тож кожен ветеран Херсонського футболу, який потребує невідкладної допомоги в доставці продуктів харчування чи ліків, може до нас звертатися.
Контактний телефон: 050-828-36-89 (Володін Володимир Миколайович).


Враховуючи те, що саме люди похилого віку найбільш схильні до ускладнень при захворюванні на (СОVID-19), Херсонська обласна асоціація футболу долучається до ініціативи президента Української асоціації футболу Андрія Павелка по подоланню поширення коронавірусу, та створює Координаційний штаб (голова Херсонської обласної асоціації футболу Гордєєв Андрій Анатолійович, заступник голови ХОАФ Володін Володимир Миколайович, виконавчий директор ХОАФ Кручер Олексій Станіславович) для здійснення допомоги ветеранам футболу Херсонщини, які потребують допомоги і захисту на період дії карантину. 

Відтепер кожен ветеран Херсонського футболу, який потребує невідкладної допомоги в доставці продуктів харчування чи ліків, може до нас звертатися.

Контактний телефон: 050-828-36-89 (Володін Володимир Миколайович).

Президент Української асоціації футболу, член Виконкому УЄФА Андрій Павелко став гостем телепрограми «Великий футбол», де розповів, зокрема, про стан справ у зв’язку із призупиненням змагань через епідемію коронавірусу та поділився думками щодо можливого розвитку подій.

— На початку березня ви брали участь у Конгресі УЄФА в Амстердамі, були присутні там під час жеребкування Ліги націй. Ми знаємо, що в керівників національних асоціацій Сербії та Швейцарії згодом було виявлено коронавірус. Тому після повернення до України всі члени нашої делегації мали здати тест…

— Так, дійсно. В Амстердамі відбувся дуже важливий конгрес, обговорювалося багато питань, що стосуються майбутнього європейського футболу. На жаль, пізніше стало відомо, що двоє моїх колег з асоціацій інших країн отримали позитивні результати тестів на коронавірус. Ми тримаємо з ними контакт. Буквально сьогодні я розмовляв із головою сербської національної асоціації. Славіша Кокеза вже одужує, і, я впевнений, із ним усе буде добре.

Уся наша делегація, що брала участь у Конгресі УЄФА, після повернення з Амстердама також здала тести на коронавірус. Результати негативні.

— Ви мали все необхідне для проведення тестів?

— Ми заздалегідь закупили необхідні тести для членів збірних команд. Адже на збір, зокрема, мали прибути легіонери національної збірної.

— Щодо відеоконференції УЄФА, на якій було ухвалено рішення про перенесення Євро-2020 на 2021 рік. Які варіанти розглядалися, чи обговорювався варіант узагалі скасувати Євро чи можливість провести його в раніше зазначені терміни?

— Таку відеоконференцію за участю всіх 55-ти національних асоціацій було проведено вперше. Керівництво УЄФА в особі президента Александера Чеферіна та генерального секретаря Теодора Теодорідіса відразу повідомило, що перенесення турніру є єдиним можливим варіантом. Усі асоціації одностайно підтримали рішення провести Євро у 2021 році, майже в той самий термін, що планувалося цього року.

— Чи розглядалися інші варіанти, наприклад, проведення турніру взимку, та чи залишиться тією самою його формула?

— Інші варіанти навіть не розглядалися. Що ж до формату турніру, то він зберігається, учасники залишаються ті самі, зокрема, й збірна України.

— А як щодо преміальних за успішний виступ у відбірному турнірі Євро-2020? Ви раніше анонсували рекордні в історії збірної виплати…

— Ми пишаємося нашою національною збірною, яка успішно виступила у кваліфікаційному турнірі. На сьогоднішній день премію вже виплачено, і вона є рекордною в історії українського футболу. З урахуванням податків гравці та тренери отримали загалом чотири мільйони доларів США.

Фото Павла Кубанова

— Як були розподілені ці кошти?

— Я назвав загальну суму, а розподілена вона була всередині колективу, цим займався тренерський штаб разом із капітаном команди.

Нашою головною метою було забезпечити, щоб із цієї суми були сплачені всі податки та щоб гравці та тренери отримали заслужену, зароблену чесною працею винагороду.  

— А як щодо національних чемпіонатів, які перспективи їхнього завершення?  

— Під час відеоконференції було жваве обговорення цієї теми. Ми постійно спілкуємося з колегами з інших країн, обмінюємося інформацією, підтримуємо один одного. Європейський футбол уперше зустрівся з таким викликом, і ми маємо із честю вийти із цієї ситуації, зберегти гру, а також життя та здоров’я гравців, тренерів, рефері, уболівальників. Аби футбол, пройшовши це випробування, став сильнішим.

— Та все ж, які є робочі варіанти щодо завершення національних турнірів, якими термінами оперує УЄФА?

— Створено робочу групу, яка відстежує розвиток ситуації з розповсюдженням коронавірусу. Розробляються кілька варіантів подальшого розвитку подій, які передбачають завершення єврокубкових турнірів, Ліги чемпіонів та Ліги Європи, а також національних змагань.

— Які дати для завершення цих турнірів є остаточними?

— Сьогодні називати якісь дати чи давати прогнози — невдячна справа. Усе залежатиме від того, як розвиватиметься загальна ситуація в Європі. Але головна мета полягає в тому, щоб усе-таки зробити так, щоб національні чемпіонати поновилися та були дограні.

Перенесення Євро-2020 на наступний рік насамперед і мало на меті забезпечити дати для того, щоб завершити національні турніри.

— Які ваші прогнози — перенесення Євро на наступний рік може піти нашій збірній на користь?

— Порівнювати національну команду, яка є зараз, із тією, яка буде наступного року, — це також невдячна справа. Молоді гравці можуть розвинути свої найкращі якості та за рік стати відкриттям турніру, можуть відновитися наші лідери, які наразі травмовані. Але казати зараз, буде це краще чи гірше для нас, є неправильним. Футбол уперше отримав такий стрес. Я сподіваюся, що ми впораємося з ним.

— Враховуючи перенесення Євро на рік, яка зараз ситуація з пролонгацією контракту з головним тренером національної збірної Андрієм Шевченком?

— Думаю, відповідь на це запитання є очевидною, адже й уболівальникам, і гравцям команди неможливо зараз уявити національну збірну без Андрія Шевченка. Рішення напрошується, але оголошено про це буде лише тоді, коли контракт буде офіційно пролонговано. Я впевнений, що ситуація вирішиться позитивно, і наша збірна буде готуватися до Євро у 2021 році в повному складі на чолі з Андрієм Шевченком.

Фото Павла Кубанова

— Найближчі товариські матчі збірної, із Францією та Польщею, скасовано. А яка ситуація з поєдинками, що планувалися на кінець травня — початок червня?

— Зараз прогнози робити складно. Але УЄФА вже переніс усі березневі товариські матчі на червень, те саме стосується й поєдинків плей-офф Ліги націй. Якщо відкриються дати ФІФА, ми будемо вести перемовини з тими національними асоціаціями, з якими вже маємо домовленості про матчі.

Але пріоритетом буде насамперед дограти національний чемпіонат, якщо вікно буде занадто вузьким, перевагу буде віддано клубним змаганням.

— Зараз очевидно, що карантин, оголошений в Україні до 3 квітня, буде продовжено…

— Це реалії нашого життя, і ми маємо їх сприймати. Обов’язок кожного з нас — дотримуватися рекомендацій владних структур, допомагати хто чим може, брати участь у житті країни.

— Якщо ситуація з коронавірусом не буде покращуватися протягом тривалого часу, можливе взагалі припинення поточного чемпіонату України. Як ви ставитеся до такого варіанту?

— Це питання може стосуватися не тільки України, а й усієї Європи. Зараз ми в УЄФА займаємо чітку позицію — національні турніри мають бути дограні. Спортивний принцип має бути визначальним, і ми повинні зробити все, щоб чемпіонати були завершені.

В УЄФА розглядався варіант зіграти деякі стадії плей-офф єврокубків з одного матчу, але все ж таки керівництво союзу сподівається дограти й ці турніри також.

— Чи були звернення до УАФ від клубів із приводу можливого замороження чи зменшення зарплат футболістів?

— Ми тримаємо зв’язок із клубами і Прем’єр-ліги, і першої та другої ліги. Це питання стосується також УПЛ і ПФЛ та профсоюзу футболістів. Як стверджують юристи, ситуація з коронавірусом не є форс-мажорною обставиною, яка передбачена контрактами гравців, але наслідки пандемії вже можуть бути в майбутньому визнані форс-мажором.

Ця ситуація стосується не тільки футболу. Ми бачимо, що відбувається в економіці країни, й уряд вживає відповідні заходи.

— Є думка, що 23-й тур УПЛ не варто було проводити без глядачів, а доцільно було його взагалі перенести.

— Ми не знаємо, які будуть дати для завершення чемпіонату, саме одного туру могло не вистачити, щоб встигнути його дограти. До того ж на той час ми не були обмежені рішеннями державних органів, а футболісти мали виконувати контрактні обов’язки.

— Зараз представники багатьох клубів намагаються зробити внесок у боротьбу з пандемією. УАФ має спонсорів, чи планують вони брати в цьому участь?

— Я хочу подякувати керівництву всіх клубів, зокрема, «Шахтаря», «Олександрії», «Колосу», «Десни», «Ворскли» та інших, які роблять такі вчинки. Ми бачимо, як люди, що виконують важливу соціальну місію з розвитку футболу, у важкий для країни час не лишаються осторонь. У Харкові Олександр Ярославський, футбольна людина, очолив відповідний штаб.

УАФ також зараз не стоїть осторонь. У нас є 26 регіональних асоціацій, й усі вони зараз передали свій автотранспорт у розпорядження штабів, створених в областях для боротьби з розповсюдженням коронавірусу. Також керівництво УАФ сьогодні ухвалило рішення допомогти одній із київських клінік в облаштуванні кімнат з апаратами штучної вентиляції легенів. Продовжуємо шефство над нашими сусідами — військовим шпиталем, ми передаємо в його розпорядження весь автотранспорт УАФ. Також будемо стежити за станом здоров’я ветеранів футболу, які досягли поважного віку, та за потреби допомагати їм.

Мені дуже приємно, що такі люди, як Володимир Єзерський, Мирон Маркевич, є гідним прикладом і вже матеріально допомагають у боротьбі з пандемією. Українська асоціація футболу зробить усе, що від неї залежить, щоб допомогти країні в такий час.

— На 7 квітня було заплановано вибори президента УПЛ, чого тепер можна очікувати, виходячи із ситуації, що склалася?

— Це вирішуватимуть клуби та Дирекція УПЛ. Очевидно, вибори будуть перенесені на більш пізній термін, коли вони будуть доцільними. Що ж до можливих кандидатів, наскільки мені відомо, Томас Грімм не має наміру балотуватися на новий термін. Будемо очікувати, що клуби визначаться, яким вони бачать своє майбутнє.

Фото прес-служби УАФ

— Якщо відволіктися від теми пандемії, 2020 рік розпочинався загалом непогано, зокрема нарешті в нашому футболі запрацювала система VAR. Як ініціатор її введення, чи задоволені ви першими підсумками її роботи?

— Я задоволений тим, що тепер, коли VAR працює на матчі, усі спокійні та впевнені, що все буде об’єктивно. Але це тільки перший крок, й уже помітно, наскільки позитивно це нововведення сприйняли клуби. Деякі з них навіть запропонували допомогу у придбанні додаткового обладнання.

Можу підтвердити, що чернігівська «Десна» запропонувала придбати повністю обладнаний, сертифікований ФІФА, FIFPRO та IFAB спеціальний автомобіль для системи VAR. Його вартість — близько 300 тис. євро. Ще один автомобіль запропонував придбати один із наших партнерів — компанія, яка опікується чистотою матчів, співпрацюючи з Комітетом з етики та чесної гри УАФ. Загалом, з урахуванням одного наявного автомобіля, це дасть нам три авто, які забезпечать технічну можливість використовувати систему VAR на шести матчах у кожному турі.

uaf.ua

Президент ПФЛ Сергей Макаров прокомментировал Sport Arena видение Профессиональной футбольной лиги по возобновлению сезона в Первой и Второй лигах чемпионата Украины в связи с пандемией коронавируса COVID-19.

“Мы понимаем, что для окончания сезона нам нужно 13 игровых дней или 7-8 календарных недель. Это значит, что если в наихудшем варианте мы планируем закончить сезон до конца июня, то рестартовать нам нужно 6-10 мая”, — сказал Сергей Макаров.

Под датами 6 и 10 мая, очевидно, имеются в виду возможные игровые дни, когда можно возобновить матчи чемпионата Украины: 6 мая — это среда, 10 мая — воскресенье.

Альтернативные сценарии возобновления чемпионата Первой и Второй лиг, если не удастся это сделать 6-10 мая из-за продолжения карантина в Украине, в ПФЛ пока не рассматривают.

«В сложившейся ситуации не может быть запланированных сроков», — ответил президент Лиги.

Чемпионаты в Первой и Второй лигах должны были возобновиться в ближайшие выходные (с 21 марта), но из-за пандемии коронавируса все футбольные соревнования в Украине были отменены.

Днями УЕФА принял решение о переносе чемпионата Европы по футболу на 2021 год. В первую очередь, это связано с необходимостью завершить европейские первенства до 30 июня 2020 года.

sportarena.com

Защитник сборной Украины Александр Караваев поделился мнением о переносе Евро-2020.

“Перенос Евро на год может сказать на сборной. Но это будет еще один дополнительный стимул. Нужно еще год работать, чтобы держать этот уровень. Это сыграет в плюс, что у нас будет еще целый год получше сыграться, наработать тактические схемы, задумки тренерского штаба. Я склоняюсь больше к позитивному.

Плюс у нас есть за границей ребята, которые были травмированы, мало играли. Будет еще целый год подготовки, через год все будут полностью в строю.

Не сомневаюсь, что появится еще больше конкуренции. У нас много перспективных ребят от 21 до 24 лет, которые могут усилить и создать конкуренцию в сборной. Для сборной это будет еще лучше. Каждый будет стремиться показывать максимум, чтобы попасть в сборную.

Мы ничего не можем поделать в этой ситуации, потому нужно смириться, решить проблему, а потом готовиться дальше”, – сказал Караваев в эфире Football Hub.

footboom.com

Бывший защитник Динамо и сборной Украины Александр Головко считает, что в футболе ко всем проблемам нужно подходить комплексно.

Результаты Динамо в текущем сезоне разочаровывают поклонников бело-синих. В прошлом чемпионате за 32 тура киевляне пропустили 18 мячей, а в нынешнем, после 23-х матчей, — уже 17. Во всем виновата оборона? КОМАНДА1 постаралась выяснить это у бывшего защитника Динамо и сборной Украины Александра ГОЛОВКО.

«Когда ты чемпион, на проблемы в защите не так обращают внимание»

— Александр Борисович, каковы главные принципы качественный игры центральных защитников?

— У каждого тренера есть свои нюансы в работе с центрбеками. Но если говорить в общем, то при персональной опеке уровень внимания должен быть самым высоким, а при тактических взаимодействиях очень важна взаимоподстраховка.

— В текущем сезоне немало нареканий вызывает игра динамовских центральных защитников. В среднем  один пропущенный мяч за игру — это много?

— Все относительно. Если команда будет больше забивать, чем пропускать и при этом становится чемпионом, то на пропущенные мячи будут обращать внимание разве что в плане статистики. Но если нет результата, то прорехи будут искать не только в центре обороны. Футбол — командный вид спорта, поэтому проблемы нужно решать комплексно.

Есть конкуренция, но кто-то свои ошибки исправляет, а кто-то — нет. Здесь многое зависит от тренера, который сам себе не враг и ставит в состав тех, кто, на его взгляд, выглядит сильнее.

Если говорить о каких-то тактических вещах, то здесь тоже есть нюансы. Кто-то хорошо начинает атаку, а кто-то лучше действует в отборе. Тяжело отделять одно от другого… Опять же, в командных видах спорта к проблеме нужно подходить взвешенно и в комплексе.    

— Динамо все свои голы в текущем чемпионате пропустило из пределов штрафной площади. Это проблема?

— Проблема — любой пропущенный мяч. Если гол забит из пределов штрафной площади, значит, команда дала туда дойти сопернику. Динамо, как правило, играет первым номером, а противник действует на контратаках, во время которых всегда есть разреженное пространство и оборона зачастую просто не в состоянии это пространство перекрыть дисциплинированно.

«Сыграть на ноль сзади — не значит победить»

— В нынешнем сезоне динамовские тренеры использовали пять пар центральных защитников. Какое сочетание, на ваш взгляд, было наиболее оптимальным?

— Не всегда на поле выходит пара защитников, которую мечтает видеть наставник. Есть ведь дисквалификации, травмы, поэтому порой выбирается оптимальный, насколько это возможно, вариант. Выбор идет и по человеческим качествам, и с учетом того, против какого нападающего предстоит действовать защитнику. Очень важно, чтобы игроки, которым доверили место в центре обороны, хорошо дополняли другу друга, были сыграны. Желательно, чтобы центральный левый защитник был левшой, а правый — наоборот. Так игроку легче начинать атаку, не делая лишних движений. 

— Насколько процентов повышается эффективность обороны, если вратарь правильно руководит действиями своих партнеров?

— В процентах, думаю, вам никто не скажет. Но то, что у обороны увеличивается надежность, это факт. Однако это еще не залог победы — сыграть на ноль сзади…

— Зимой Динамо покинул Тамаш Кадар. В связи с этим защита киевлян стала надежнее?

— Не хотелось бы переходить на личности, тем более что я не тренер этой команды. У каждого игрока есть свои сильные и слабые стороны. Кому-то Кадар может нравиться, а кому-то — нет. В Динамо простого футболиста вряд ли позовут. Кадар умел начать атаку. Однако в Динамо акцент всегда делался на мобильности, скорости, динамике, и в этих аспектах Тамаш где-то выпадал, не было традиционного понимания динамовской игры в обороне.

— Связка Головко — Ващук добавила бы нынешнему Динамо надежности?

— Это из области фантастики. Мы тоже не могли все время играть хорошо. Тот динамовский футбол, наверное, требовал таких футболистов и при этом в Динамо были ребята, которые могли безболезненно нас заменить. Но я рад и горд, что, по мнению Валерия Лобановского был достоин защищать цвета такого клуба, как Динамо.  

Сергей ДЕМЬЯНЧУК, zbirna.com

Виконавчий комітет Української асоціації футболу прийняв рішення щодо призупинення всіх змагань на території країни.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 зі змінами, внесеними постановою  Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, Виконком УАФ прийняв рішення зобов’язати відповідних організаторів змагань у період з 18 березня 2020 року до прийняття іншого рішення з даного питання з урахуванням рішень відповідних органів державної влади та рекомендацій УЄФА — призупинити проведення всіх змагань УПЛ, Кубку України, U-21 та U-19 УПЛ, ПФЛ, вищої ліги чемпіонату України серед жіночих команд та Екстра-ліги, Кубку України з футзалу, ДЮФЛ, футзальних дитячо-юнацьких змагань та змагань серед дівочих команд у всіх вікових категоріях, усіх змагань з футболу та футзалу обласного, районного та міського рівня.

uaf.ua