Херсон звільнено: «Форму ховав по всьому місту» – адміністратор Кристала про окупацію та зрадників

Адміністратор та прес-аташе херсонського Кристала Микола Комаренко в ексклюзивному інтерв’ю Fanday.net розповів про життя в окупації, місцевих зрадників, партизанську діяльність та порятунок форми клубу від рашистів.

11.11.2022 – історична дата Херсону. Цього дня ЗСУ звільнили місто від рашистських загарбників. Микола Комаренко майже п’ять місяців прожив в окупованому Херсоні та зважився на виїзд лише тоді, коли розпочався обстріл Антонівського мосту.

Редактор Fanday.net зв’язався з Миколою, щоб привітати його зі звільненням Херсона, а в результаті наша розмова розтяглася на 40 хвилин і вийшло цікаве інтерв’ю.

У Херсоні є кілька місць, де можна спіймати зв’язок. Світла немає, води немає, на щастя, є газ

– Миколо, вітаємо зі звільненням Херсона. Розкажіть, які емоції зазнали, коли над вашим рідним містом знову засяяв український прапор?

– Спасибі за привітання. Скажу чесно – ейфорії я не маю. Є певне спустошення, тривожність та стриманий оптимізм. Дуже важливо, що Херсон звільнили, але небезпеки у місті стало, можливо, навіть більше, ніж було. Я маю на увазі, що окупанти можуть почати обстрілювати місто, але сподіваюся, що цього не буде.

Херсонці у центрі міста зустрічають ЗСУ. Фото: Getty Images

– У вас хтось із близьких залишився у Херсоні?

– У місті в мене залишилося чимало друзів.

– Зараз із ними є зв’язок?

– Останні два дні зв’язку із ними фактично немає. Іноді в телеграм доходять повідомлення з великим запізненням, і то – не всі. У Херсоні є кілька місць, де можна спіймати зв’язок. Світла немає, води немає, на щастя, є газ.

– Що ваші друзі розповідали, коли ви з ними спілкувалися востаннє?

– Розповідали, що у Херсоні дуже галасливо, багато вибухів. Моя подруга живе неподалік Антонівського мосту, у неї навіть вікна в будинку вилетіли від вибухів. 

– Херсон довгий час без українського зв’язку та ТБ. Ваші друзі розуміли в той момент, що визволення близьке?

– Вони всі були обізнані, оскільки перебувають у проукраїнських телеграм-каналах. Вони всі розуміли, але не вірили, що це станеться так стрімко. 

– Розкажіть про ваш виїзд на підконтрольну територію.

– Я вирішив виїжджати наприкінці липня. Їхав своєю машиною з молодшим братом і мамою через Василівку. Моя дружина виїхала на місяць раніше. Ми навантажили повний багажник речей та мій злощасний ноутбук. Взяли їжі на чотири-п’ять днів, бо знали, що дорога чекає довга. 

На Антонівському мості вже були дірки від ударів «HIMARS», але проїхати ще можна було. Дорога до Запоріжжя зайняла чотири дні. 

Антонівський міст після обстрілу HIMARS

– Як поводилися рашисти на блокпостах?

– Блок постів було дуже багато. Але по-справжньому перевіряли лише на останньому блокпосту у Василівці. Ми дістали усі речі, техніку перевіряли окремо. Я сильно переживав, бо мав фотографії з мітингів у Херсоні. Переді мною була дівчинка років 18-ти. Орки вставили в її ноутбук якусь флешку і кажуть: Що це за віддалений файл?. 

Вона почала нервувати. Російська покликав її батька і провів із ним виховну бесіду. Тобто за допомогою цієї флешки вони бачили останні дії та видалені файли. Мій ноутбук перевіряли хвилин десять, але жодних питань не виникло.  

– Коли ви плануєте повертатися до Херсона?

– Нічого конкретного сказати не можу. Нині у Херсоні дуже складна ситуація: ні світла, ні води, ні опалення. Плюс – це прифронтове місто. Можливо, я повернусь туди навесні. Якщо буде якась робота, пов’язана з футболом чи волонтерством, то, можливо, й раніше. 

Я виносив форму Кристала рано-вранці. Думаю, у цей час оркам було не до мене

– Що зараз із футбольною інфраструктурою Кристала?

– Із футбольною інфраструктурою у Херсоні навіть до війни було все погано. Вона як була, так і лишилася. Багато речей після початку війни було розграбовано, але це все можна виправити, відновити можна. Коли орки в березні входили до міста, то розпочався певний рівень мародерства з боку місцевих негідників. При цьому постраждала база Кристала: зникла камера, штатив, великий плазмовий телевізор.

– Коли орки оголосили так звану евакуацію, то почали вивозити з Херсона автомобілі, техніку, документи. Щось пропало з бази Кристала?

– Там залишалися лише меблі та десяток старих м’ячів. Хіба це могли вивезти. 

– Як сприйняли те, що окупанти вирішили провести футбольний матч у Каховці? 

– Ми вирішили сховати форму Кристала, щоб його екіпірування не використовували з пропагандистською метою. Форма у нас далеко не нова, вже три сезони команда у ній відіграла. Таке практикується лише у бідних клубах. Але тут справа над цінності форми, а символізмі. Щоб її не використали окупанти та їх нечисленні посібники, які, на жаль, знайшлися у Херсоні. Для мене це було важливим. 

У мене був доступ до нашого складського приміщення, де зберігалася форма Кристала. І я потихеньку почав її виносити. Об’єм там великий і за один раз не винесеш. Тим більше, навколо стадіону було кілька окупованих будівель: з одного боку – захоплене приміщення СБУ, з іншого – будинок, який належить колаборанту Сальдо, з третього – захоплене СІЗО, з четвертого – ККЗ «Ювілейний», де рашисти зробили гуманітарний штаб «Єдиної Росії» .

Вхід до стадіону “Кристал”. Фото: Google

Єдиним незахопленим місцем у цьому районі довгий час був наш стадіон. Я, мабуть, зробив ходок десять, коли виносив форму. Машину я брати не став, бо можна було втратити і форму, і машину. Екіпірування я сховав у різних місцях по всьому місту. Можу сказати точно, що на сьогоднішній день форма Кристала вціліла. 

– Орки не звертали уваги на те, що ви несете у пакетах?

– Проблем не було. Я виносив форму рано-вранці. Думаю, тим часом їм було не до мене. 

– Хтось із команди вам допомагав у цьому?

– Ні, навіщо комусь невиправдано ризикувати? Справа в тому, що певний час я працював охоронцем на стадіоні, бо іншої роботи не було. Тому я мав доступ до приміщень і запитань до мене не виникало. Коли я там працював, окупанти не чіпали стадіону, там зберігалася наша адміністрація. При мені туди ніхто не приходив із росіян.

Написав Сергію Шевченку одне єдине повідомлення, де прирівняв його до Юди, який продався за 30 срібників. Він прочитав, але не відповів

– Колишній тренер Кристала Сергій Шевченко співпрацював з окупантами та був замішаний у створенні «футбольного клубу» Фрегат. Здивувалися, коли довідалися про це?

– У мене здивування не було, тільки розчарування. Я до останнього сподівався, що ця заслужена в минулому людина не піде на це. Але чутки про нього ходили ще з 2014 року. 

– Навіть не чутки, а факти. Адже Шевченко тренував в окупованому Криму ТСК «Таврія». 

– Так, але потім про це якось забули та запросили його тренувати нашу Таврію, яка виступала у Другій лізі. Також говорили, що має російський паспорт. Більшість не хотіла в це вірити, бо Шевченко у минулому заслужена людина для Кристала. Можливо, поступився 2014 року, нічого не було зрозуміло. Але мені все було зрозуміло вже тоді.

– Знаю, що ви скидали йому гроші на операцію. А під час окупації спілкувалися із Шевченком?

– Я не є його другом. Ми й до війни спілкувалися на рівні «привіт – поки що». Під час окупації, коли він ще не виявив себе, я дізнався, що йому робитимуть операцію на серці. По нашій футбольній громадськості пішов клич, що потрібна допомога на операцію, і я трохи взяв участь. 

Коли я дізнався, що Сергій Шевченко почав співпрацювати з окупантами, то написав йому до Вайбера одне єдине повідомлення, де прирівняв його до Юди, який продався за 30 срібників. Він прочитав, але не відповів.

Сергій Шевченко (праворуч) та так званий мер Херсона Кобець

– Фрегат провів хоч одне тренування чи все так і обмежилося анонсом про створення квазі-клубу?

– У нас у Херсоні особливо немає полів для тренувань. Більш-менш пристойне поле на стадіоні “Кристал”. За моєю інформацією, жодних тренувань там не було і ніхто не збирався. Сергія Шевченка на стадіоні бачили одного разу. Він прийшов, покурив на лавці і пішов. 

Я не думаю, що ініціатива створення Фрегата походила від орків. Припускаю, що це ініціатива голодних тренерів, на кшталт Сергія Шевченка, який не хотів сидіти без роботи. А окупанти і радіють такому варіанту, щоб створити видимість мирного життя, тому вони це підхопили. 

– Не знаєте, де Сергій Шевченко зараз: «евакуювався» разом із окупантами чи залишився у Херсоні?

– Уявлення не маю, мені його доля не цікава. Якщо він залишився у Херсоні, то повний ідіот.

– Хтось ще з футбольних осіб Херсона співпрацював із окупантами?

– Це делікатне питання. Я бачив один скрін новини, що відома футбольна людина стала спортивним директором Фрегата. Але жодних доказів у мене немає, тому я не називатиму прізвище. Тим більше, я неодноразово бачив цю людину на проукраїнських мітингах у Херсоні.

Керівництво Кристала повністю виконало контрактні зобов’язання та продовжувало платити зарплату, скільки могло

– Яким було 24 лютого для команди Кристал?

– У всіх був шок та страх перед невідомістю. У Кристалі було питання щодо іногородніх футболістів. Прийняли своєчасно правильне рішення, що їх треба відпускати додому, якнайшвидше. Вони всі встигли виїхати до окупації разом із головним тренером Юрієм Кулішем, який із Одеси. 

Єдиним, хто залишався з іногородніх футболістів у Херсоні, був Віктор Мартян, котрий зараз служить у ЗСУ. Ми з ним постійно були на зв’язку, я його підтримував, бо місцевий. Але Вітя сам упорався. Він близько місяця пробув у Херсоні на орендованій квартирі. Потім йому вдалося виїхати через Станіслав, тоді ще окупанти випускали цією дорогою. 

Віктор Мартян. Фото: Facebook

– Чи спілкувалися з Мартяном після того, як він вступив до лав ЗСУ? Що він розповідає про службу?

– Він каже, що це нелегке ремесло, але бадьорості не втрачає духу. У лавах ЗСУ не лише Віктор, а ще й багато фанатів Кристала. Вони наші герої та наша гордість. Радий, що знайомий із ними особисто.

– Що було з місцевими футболістами Кристала?

– Усі виїжджали поступово, кожний індивідуально. Жодного організованого виїзду не було. 

– Кристал – комунальний клуб. Керівництво міста в особі мера Ігоря Колихаєва не допомагало з виїздом?

– Керівництво повністю виконало контрактні зобов’язання та продовжувало платити зарплату, скільки могло. Футболісти та персонал залишилися задоволені. Щодо організованого виїзду, то у Колихаєва інших проблем вистачало, наприклад, підтримувати життєзабезпечення міста.

Футболісти Кристалу. Фото: Facebook

– Про Колихаєва ходить багато суперечливих розмов. Одні кажуть, що його викрали, інші – що насправді він співпрацював із окупантами. Що ви думаєте про нього?

– Не можу підтвердити жодної версії. Особистої думки не висловлюватиму, бо я є працівником комунального підприємства. Сподіваюся, що він до кінця залишився порядною людиною, і все з ним буде добре. 

– Команда після початку війни одразу зрозуміла, що не функціонуватиме?

– Що можна зрозуміти одразу? Але коли окупанти вже увійшли до міста, стало зрозуміло, що це не закінчиться за тиждень. Кілька місяців взагалі не було зрозуміло, чи взагалі проводитиметься чемпіонат України. Люди думали про свої сім’ї, безпеку, а не про футбол. 

Євтушенко не розумів, з якими труднощами йому доведеться зіткнутися у комунальному клубі

– Після нашої перемоги Кристал відродиться?

– Думаю, що у Херсона після перемоги будуть набагато важливіші витрати, ніж фінансування футбольного клубу. Але ми зі свого боку інтенсивно шукатимемо інвесторів. Якщо такі знайдуться, то Кристал обов’язково повернеться на футбольну карту України. 

Можу сказати, що за минулі роки приватних інвесторів у Херсоні не було. Хоча такі люди перебувають, наприклад, у Тернополі.

– Чому так?

– Напевно, у Херсоні не вистачає трохи футбольних традицій та інфраструктури. Щоб зробити все правильно, потрібні значні вкладення. 

– Ігор Колихаєв містив футзальний клуб Продексім, який ставав чемпіоном України та виступав у Лізі чемпіонів. Чому не можна було збільшити фінансування Кристалу, адже позаминулого року команда виступала у Першій лізі?

– Наскільки я розумію, Колихаєв вважає за краще фінансувати спорт найвищих досягнень. У футзалі конкуренція набагато нижча, ніж у футболі. Одна річ – конкурувати з Ураганом та Енергією, і зовсім інша – з Динамо та Шахтарем. 

Колихаєв завжди хотів бути на самому верху, а Продексім – чемпіон України та учасник єврокубків. Мабуть, Кристал був йому не цікавий. Щоб у футболі досягти успіху та конкурувати з Шахтарем та Динамо, потрібні великі гроші. 

Ігор Колихаєв. Фото: Facebook

– Колихаєв відвідував матчі Кристала?

– Колихаєв – зайнята людина. Приходив він один раз, коли команду тренував Вадим Євтушенко, якого призначив саме Колихаєв. 

– Чому Євтушенко показав провальний результат у Кристалі, адже до цього працював із клубами УПЛ – Ворсклою та Динамо?

– Вадим Євтушенко – дуже приємна та інтелігентна людина. Думаю, він добрий тренер. Але навряд чи він розумів, коли погоджувався на роботу в Кристалі, що таке комунальний клуб і з якими труднощами йому доведеться зіткнутися. То була його помилка.  

Також зіграв свою роль фактор, що він тривалий час працював із Олексієм Михайличенком у Прем’єр-лізі. А Перша та Друга ліги – це свій світ, який потрібно знати досконало, щоб досягти якихось результатів. 

Цей світ добре знає Сергій Шевцов. Він знає всі тонкощі і має талант керівника. Якби таким людям діставалися необхідні ресурси, то наш футбол був набагато яскравішим і сильнішим.

– Де був колишній директор та тренер Кристала Сергій Шевцов під час окупації?

– Довгий час він пробув в окупації і виїхав із Херсона набагато пізніше, ніж я. Ми з ним підтримували контакт. Чим він займався, краще спитати у нього. Можу сказати точно, що він не співпрацював із окупантами в жодному вигляді. 

Люди почали материти орків, начхати, називали «фашистами». Окупанти відкрили вогонь з усього, що було

– Херсон на початку війни прогримів на всю Україну. Тисячі людей, і ви серед них, виходили на проукраїнські мітинги проти окупантів. Розкажіть, як це було. 

– Це відбувалося спонтанно. Звичайно, були певні лідери та активісти, від яких виходила ініціатива. Люди збиралися на Площі Свободи. Наймасовіший мітинг був 13 березня у День визволення Херсона від німецько-фашистських загарбників, що дуже символічно. Тоді саме вперше виявилися місцеві колаборанти: Стремоусов, Сальдо, Семенчев.

Ми зібралися на Площі Свободи та пішли до вічного вогню. Було близько десяти тисяч людей, може далі більше. На вулиці Перекопській, неподалік стадіону, стояла російська техніка. Нагорі сиділи солдати рашистів у масках зі зброєю. Люди почали їх материти, начхати, називали «фашистами». 

Проукраїнський мітинг у Херсоні. Фото: Андрій Скворцов

Окупанти відкрили вогонь з усього, що було. Особливо страшний звук видавали великокаліберні кулемети. Вони стріляли у повітря, намагалися відігнати натовп від своєї техніки. Але тоді ми не розуміли, куди вони стріляли і було страшно. Але ніхто не розбігся. 

– Рашисти багато людей у ​​Херсоні викрадали та відправляли «на підвал», де катувалися. У вас під час окупації не було конфліктів із окупантами?

– На щастя, це мене обійшло. Вони приходили до мого під’їзду, на поверх нижче, шукали співробітника МВС, але його вдома не було. Це був найближчий контакт, а так я намагався їх уникати. 

Декілька разів мене зупиняли в місті, доглядали машину, але не дуже ретельно. Блокпости окупантів були блукаючими: сьогодні вони в одній точці міста, завтра – в іншій. Я намагався їх об’їжджати, але іноді бувало, що не було куди згорнути. 

– У недавньому інтерв’ю ви говорили, що займалися у Херсоні «примітивною партизанською діяльністю». Розкажіть докладніше.

– Ми з товаришем наробили спеціальні «жучки», щоб проколювати окупантам колеса у транспорті. Звичайно, вони не змогли б пошкодити серйозні колеса вантажної техніки. Ми кидали їх під колеса автомобілів, але досить швидко зрозуміли, що це марно. Ними можна пробити шини у легкових автомобілях, але є ризик, що тебе побачать, зловлять і нічого хорошого не буде. До того ж ми розуміли, що вони навіть не змінюватимуть пошкоджених колес, а просто відіжмуть новий автомобіль у місцевих, намалюють на ньому «Z» і поїдуть далі. 

Також ми займалися патріотичним вандалізмом. Коли з’явилися кумедні на сьогодні білборди «росія тут назавжди», довелося їх трохи зіпсувати. Зараз із цього сміються – «росія тут до листопада», але тоді ці написи дуже пригнічували. 

Ультрас Крісталла. Фото: Facebook

Думаю, на Сальдо чекає доля Стремоусова. Зрадники нікому не потрібні

– Ви згадували місцевих колаборантів. Як часто ви з ними перетиналися до війни? Наскільки я знаю, Сальдо бував на матчах Кристала.

– Насправді він приходив дуже рідко – щоб попіаритися. Коли Кристал стартував у Першій лізі матчем проти МФК Миколаїв, він прийшов один раз у футболці Кристала. Не знаю, де він її роздобув. Він посидів один тайм, сфотографувався та пішов. 

Ми всі пам’ятаємо, що п’ять років відсутності Кристала у Другій лізі було за його каденції мера. Сальдо зняв клуб із професійних змагань, аргументуючи, що немає грошей. Він по суті – шкідник.

– Стремоусова вже ліквідували. Як думаєте, що чекатиме на Сальдо?

– Думаю, на нього чекає та сама доля. Зрадники нікому не потрібні.

fanday.net