Життя розділилось на “до” і “після”. Олександр Караваєв та інші згадують 24 лютого 2022-го

Те, що пережив наш народ у цей проміжок часу, словами не передати. Мабуть, немає в Україні такої сім’ї, яка в тій чи іншій мірі не постраждала б від цієї страшної війни. Минатимуть роки, і про безглуздий крок божевільного кривавого диктатора з Кремля, підтриманий абсолютною більшістю росіян, буде написано чимало книжок і знято фільмів. А між тим у річницю російського вторгнення є що згадати представникам українського футболу. Кореспондент UA-Футбол задав п’ятьом з них – тренерам Юрію Вернидубу, Роману Григорчуку, Володимиру Єзерському, Володимиру Шарану та гравцеві Олександру Караваєву по три однакових запитання, відповіді на які нікого не залишать байдужими.

– Чи припускали, що може початися широкомасштабна війна?

Юрій Вернидуб: – Так. Після того як росія штучно приєднала днр і лнр до свого складу, це стало зрозуміло.

Роман Григорчук: – Ні, не вірив. Був в очікуванні першої гри “Чорноморця”, жив цією подією. Напередодні масштабного вторгнення, 23-го лютого, мені повідомили, що продано вже близько 20 тисяч квитків на гру з “Маріуполем”. Та на жаль, радісні передчуття були перекреслені…

Володимир Єзерський: – Більше був схильний до “так”, ніж “ні”. Я знав, що буде війна, але не уявляв, що у таких масштабах. 23 лютого перебував у Дніпрі у родичів, звідки ввечері виїхав до Києва, де мешкаю. До столиці повернувся на початку другої години ночі. Заїхавши на одну з київських заправок, яка знаходиться при виїзді зі столиці на Житомирську трасу, побачив значно більше машин, ніж зазвичай. Заправлялися й вантажівки з лафетами, які перевозять автомобілі. Я теж заправив машину, після чого поїхав додому – у Бучанський район. Перед сном встиг побачити на сайті “Українська правда” повідомлення, що росія закрила повітряний простір для літаків зі сторони білорусі та України. Окрім пожвавлення на заправці для мене це стало черговим сигналом щодо ймовірності повномасштабного вторгнення, про яке напередодні було чимало розмов.

Володимир Шаран: – Ми не вірили в це. Взимку минулого року “Минай” був на зборах у Туреччині, де знаходились також і російські команди. Ми навіть спілкувались з ними. Зокрема, із моїм давнім знайомим Бушмановим, з яким разом грали за юнацьку збірну СРСР. Попервах говорили про можливе масштабне вторгнення, але потім на російському телеканалі у турецькому готелі випадково натрапив на виступ путіна 16 лютого, який брехливо запевняв, що ніяких воєнних дій не буде. Чесно кажучи, тоді навіть і думки про можливу війну не виникало. Але бачте, як воно повернулось… Тепер ми заднім числом згадуємо тодішні слова Байдена, який говорив, що американським дипломатам в Україні радив би якнайшвидше залишити Київ і повертатись додому. Як і розуміємо, що американська і британська розвідки працюють дуже добре, і про плани Кремля все достеменно знають.

Олександр Караваєв: – В роздумах було, але себе заспокоював, що не буде. Вважав так: надворі 21-е століття – яка там війна! Ну й таке інше. Тому не вірив до останнього…

– Яким чином дізналися про вторгнення і де в цей момент знаходились?

Юрій Вернидуб: – Мені зателефонував мій старший син Віталик о 4:30 ранку. У цей час я був у Португалії, де саме в цей день очолюваний мною “Шериф” мав грати матч-відповідь 1/16 фіналу розіграшу Ліги Європи з “Брагою”.

Роман Григорчук: – В ніч на 24 лютого ліг спати дуже пізно, десь біля третьої години. Через деякий час дружина сказала, що чує вибухи. Я відповів, щоб лягала спати…

Володимир Єзерський: – Ліг було спати, а десь на початку п’ятої ранку мене розбудила дружина, яка почула вибух. Відразу ж включив телефон, де прочитавши “Українські новини” побачив відео, на якому путін у своїй промові оголосив про “спецоперацію”. Отак я й зрозумів, що розпочалася війна. Повторюсь: не думав, що вона виявиться такою широкомасштабною.

Володимир Шаран: – “Минай” готувався до матчу із луганською “Зорею”, який мав стати стартовим у весняній частині минулого сезону. Він був запланований на 25 лютого, на другу годину дня. Ми ретельно готувались до цього поєдинку. 23-го числа на запасному полі стадіону “Авангард” провели тренування, якому передувала теорія. Погода була чудовою, і здавалось ніщо не передвіщувало біди. А вночі 24 лютого мені зателефонував мій помічник і повідомив, що розпочалася війна. У цей день о десятій ранку ми планували зібратись на базі, після чого поїхати до церкви. Міняти нічого не стали, все так і зробили. У церкві помолились, щоб був мир, отримали благословіння від батюшки. Потім легіонери мене попросили якнайшвидше вирушити додому, і отримавши беззаперечну згоду, стали роз’їжджатися. Із наших футболістів хтось поїхав, хтось залишився. Я із своїми асистентами – Ігорем Лучкевичем та Вадимом Чернишенком взяли квитки на потяг і поїхали в Олександрію. Лучкевич потім вирушив до рідного Запоріжжя, а ми з Чернишенком залишились в Олександрії.

Олександр Караваєв: – Був з сім’єю вдома, всі спали. Почулись вибухи, дружина мене розбудила і повідомивши про них, сказала, що почалася війна…

– Як відреагували на тривожну звістку і якими були ваші подальші дії?

Юрій Вернидуб: – Єдиним бажанням було якомога швидше повернутися додому в Україну. Після авіаперельоту із Португалії вранці 25 лютого перебралися до Тирасполя, а на другий день я пішки перетнув українсько-придністровський кордон і на автівці вирушив у Запоріжжя. 27-го числа пішов до лав ЗСУ, де приєднався до 39-го гаубичного сухопутно- артилерійського дивізіону 60-ї окремої піхотної бригади.

Роман Григорчук: – Вранці все стало зрозуміло. А впродовж усього дня працювали над тим, щоб знайти правильні рішення і зробити необхідні кроки щодо наших футболістів і їх сімей. Було розуміння, що все дуже серйозно і складно. Але я чітко усвідомлював, що треба зберігати спокій, не допустити панічного настрою, аби холоднокровно аналізувати ситуацію і робити правильні кроки.

Володимир Єзерський: – Можу сказати, що життя з тих пір розділилося на “до 24 лютого” і “після”. А тоді, коли стало відомо про початок масштабної війни, паніки не було. Адже коли я ще повертався з Дніпра, то було багато розмов навколо цієї теми. Відтак був підготовлений до можливого вторгнення – передбачливо, ще за тиждень раніше, речі у мене вже були зібрані. У мене був план “А”, тож я зібрав сім’ю – двох дітей та дружину, ми швиденько організувались і вирушили машиною в дорогу. Виїхавши із Києва, ми потрапили було в затор. Однак я спрямував автівку не по Житомирській трасі, поблизу якої є стратегічні об’єкти, а через Стоянку на Одеську трасу, де невдовзі дісталися до Білої Церкви. У це місто, до речі, кількома годинами раніше якраз були “приліти” по військовій частині. Далі наш шлях пролягав через Вінницю, Хмельницький та Тернопіль до батьків у Трускавець. Туди і відвіз свою сім’ю. Потім 27-28 лютого повертався до Києва, і на шляху міг потрапити у небезпеку у пристоличному районі. Однак Бог є на світі. Добрі люди підказали, що краще їхати іншою дорогою, що я і зробив. А потім у місці мого проживання, разом із однодумцями, що мають військовий досвід з 2014-го року, ще за три тижні до масштабного вторгнення ми відповідним чином організувались. Мали необхідне знаряддя, рації. Дякуючи цим людям, ти швидко набираєшся необхідного досвіду і виявляєшся готовим боронити свою рідну землю.

Володимир Шаран: – Чесно кажучи, думалось, що це тимчасово. Мабуть, цієї ж думки було багато людей, які вважали, що обстріли України спрямовані на залякування нашого народу. Разом з тим була думка, що як би там не було, а вдасться домовитися з орками і за якихось три-п’ять або тиждень все нормалізується. Ми навіть нашим футболістам у день вторгнення сказали: сподіваємось, що скоро побачимось. Однак все вийшло так, що побачились ми лише наприкінці літа, та й то, в умовах війни. На той час половини команди, яка була станом на лютий 2022-го, вже не було. З часом стало зрозуміло, чого саме хочуть орки і яке їх справжнє завдання. Як і зрозуміли, що війна, на превеликий жаль, затягнеться. Так воно і вийшло…

Олександр Караваєв: – На запрошення президента клубу та його брата ми поїхали на базу. Потім через тиждень наші сім’ї за допомогою Ігоря Суркіса вивезли за кордон, а ми залишились в Києві. Відреагував на напад росіян на нашу країну дуже негативно. Вони кажуть: “братський народ”, а самі йдуть до нашого дому з танками, обстрілюють ракетами та бомбами. Дуже злим щодо цього буду завжди!

ua-football.com